Коновалець повертається: справедливість, спадковість, Україна.

Повернення Героя: Перепоховання Євгена Коновальця як Символ Національної Єдності

Останні події, пов’язані з поверненням в Україну тіла полковника Євгена Коновальця, видатного діяча, чиє ім’я нерозривно пов’язане з боротьбою за незалежність та засадничими принципами українського війська, спричинили справжній резонанс. Ця історична подія, що мала на меті поповнити київський Пантеон українських героїв, викликала хвилю обговорень як всередині країни, так і за її межами.

Поховання в рідній землі останків полковника Коновальця – це не просто акт вшанування. Це глибоко символічний жест, що продовжує формування національної пам’яті, де поруч з Андрієм Мельником, Симоном Петлюрою та іншими видатними провідниками нації, місце Коновальця, безперечно, заслуговує на вічну шану.

### Актуальність Історичної Справедливості: Реакція на Перепоховання

Особливого значення ця подія набула на тлі урочистого богослужіння, що відбулося в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ. Участь у ньому генерала Андрія Білецького та бійців Третього армійського корпусу, який носить ім’я цього легендарного полковника, викликала ефект, порівнянний з вибухом. Ця реакція проявилася не лише у ворожих коментарях, але й у гострій дискусії в українському суспільстві щодо доречності та своєчасності подібних заходів.

Дивно, що крім очікуваної ворожої критики, саме українське суспільство демонструє нерозуміння важливості відновлення історичної справедливості та героїзації національних героїв. Повернення тіла полковника Коновальця на батьківщину – це не примха, а принципова справа.

Спадщина Полковника Коновальця в Сучасній Українській Армії

Слід зазначити, що Третій армійський корпус, який очолює генерал Андрій Білецький, раніше, 25 травня, вже брав участь у знаковій події – перепохованні полковника армії УНР Андрія Мельника на Національному військовому меморіальному цвинтарі у Києві. Для 3-го АК, основу якого генерал Білецький будував на принципах та філософії командування легендарними командирами ОУН, повернення героїв на батьківщину є справою честі.

Саме на військових принципах Євгена Коновальця генерал Андрій Білецький формував полк “Азов”, заснував Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу “Ангели Трійки” та Вети. Це не ситуативний піар-ход, а глибока відданість традиціям полковника, повернення його тіла на рідну землю – справа принципу, закладеного в ідеологію нової української армії.

Кривава імперія, яка свого часу позбавила життя Євгена Коновальця, продовжує протистояти Україні, але водночас зазнає поразки. Ця поразка частково зумовлена формуванням нового вчення та традицій, що ґрунтуються на досвіді Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН та УПА.

Традиційність і спадковість, що пройшли крізь століття, нині відбиваються в армії нового покоління. Принципи ключової ролі командира як провідника і вчителя, здатного чути та доносити, а не бути “закостенілим батогом”, важливість сержантського корпусу як сполучної ланки – все це є відлунням минулого, що оживає в сьогоденні.

Україна могла б досягти значного прориву у військовій справі, якби після приходу до влади Павла Скоропадського не було прийнято критичне рішення про роззброєння та розформування полку Січових Стрільців 1 травня 1918 року на вимогу німецького командування. Це призвело до трагічних наслідків, з яких ми мусимо робити висновки. Загроза з боку Росії не зникає з завершенням конкретної битви. Армія та підготовлені кадри повинні існувати завжди, так само, як і процеси, що підвищують її боєздатність.

Третій армійський корпус втілив у собі традиції, започатковані полковником Коновальцем, і це є даниною шани герою, який віддав своє життя за Україну і має бути похований на вільній українській землі. Тим, хто зневажає традиції та вважає поняття історичної справедливості “аморфним набором букв”, цього ніколи не зрозуміти.

“Не ридати, а добувати!”