“Ти або на фронті, або для фронту. Всі ми під Богом ходимо”, – співак Ігор Целип

Джерело: unian.ua
Український співак Ігор Целип в інтерв’ю УНІАН розповів про важливість української мови та розвитку української музики, про своє ставлення до артистів-втікачів, та про те, чи має він протеже.

Завдяки соціальній мережі TikTok його почали впізнавати люди: а також замовляти на корпоративи та весілля. Щоправда, у його творчому доробку кілька сольних пісень, проте він вже написав цілий альбом. До слова, співак був учасником відомого телепроекту “Караоке на майдані”, де дійшов до фіналу.

Ігор Целип, який родом із Тернопільської області, в інтерв’ю УНІАН розповів про те, як важко артисту-початківцю вибитись в люди та чи має власне протеже.

Ви є переможцем легендарного шоу “Караоке на майдані”. Пригадайте, як було тоді у 2018? 

Давно хотів себе там спробувати, тому коли дізнався, що будуть неподалік від мене зйомки, не задумуючись, поїхав.

Я, якщо чесно, навіть не думав, що оберуть мене як учасника, але мені вдалося ще й перемогти. Емоції тоді переповнювали. До слова, вдалось обійти опонента та перемогти. Без казусів теж не обійшлося. Для мене тоді сказати щось перед публікою було дуже важким завданням, а тут ще й розуміння того, що тебе потім покажуть по телевізору, то взагалі. Але якось зібрався і все пройшло добре. Ведучий Ігор Васильович гарна людина, шкода що ми після цього не бачились.

Розкажіть, як повʼязали своє життя з музикою та кому завдячуєте цьому?

Родом я з невеликого, але водночас дуже мальовничого села Старі Петликівці, що на Тернопільщині. Коли згадую про дитинство, то це завжди посмішка на обличчі.  Воно в мене було дуже крутим, і я дуже радий, що без гаджетів і в селі. Мені дуже пощастило з моїми батьками, які з усіх сил старалися, щоб дати мені якомога більше, і дуже багато сил вклали в мій розвиток. Найбільшою підтримкою тоді була моя мама. Вона доклала дуже багато зусиль для мого розвитку, за що я їй безмежно вдячний. Щодо кумирів, то я тоді дуже любив слухати Софію Ротару. Так і далі пішло, перше навчання, а далі посильна робота над вокальною карʼєрою.

Яким ви бачите майбутнє українського шоу-бізнесу в умовах війни? Чи змінилися ваші погляди на це після початку воєнних дій?

Як на мене, український шоу-бізнес зараз еволюціонує і не може не радувати той фактор, що в плейлистах українців суттєво збільшилась кількість української музики. Це і мотивує українських артистів випускати більше україномовного контенту, і своєю чергою розвивати українську культуру. І я вважаю, що майбутнє українського шоу-бізнесу саме в якісній українській музиці, і, нарешті, українське це модно.

У часи війни, чи може артист залишатися просто артистом? Чи ви відчуваєте, що маєте більшу соціальну відповідальність перед суспільством?

У час війни кожна людина змінилась, а отже змінились і наші обовʼязки. Зараз артист – це не просто людина, яка співає пісні. Це волонтер, лідер думок, і просто людина, яка робить усе можливе від себе, аби наблизити нашу перемогу. Будь-яка статусність чи регалії зараз абсолютно несумісні, коли всі переживають тяжкі часи. Проте точно знаю, що кожен, хто співає і творить, повинен це робити з користю, а не просто на цьому заробляти. Кожен концерт має нести цінність та підтримку оборонно-соціального характеру. Тільки так ми зможемо швидше здолати московського окупанта. Ще додам, що пісня творить майбутнє, і відповідно коли наші діти, внуки та правнуки будуть чути записи, вони зрозуміють, що відчував кожен українець зараз.

Чи вважаєте ви, що для успіху в українському шоу-бізнесі потрібні зв’язки з владою або політичною елітою?

Так було раніше, проте чомусь я підозрюю, що частка того залишилась і по сьогодні. Тут важко сказати, адже судячи з успішних кейсів артистів, практично відсотків 90 мали сторонню допомогу і це нормально – чи фінансову, або ж коректні знайомства. Дуже багато талановитих людей співають у метро, на вулицях, проте не факт, що вони самостійно зможуть вибитись у люди, і це печально. Хочу, щоб творчі люди мали завжди можливість проявити себе, хоча у нинішніх суворих реаліях це практично не можливо. Проте я вірю, що скоро це зміниться. Війна також відкрила чимало нових імен, що не може не тішити. Взагалі, як на мене, українська нація є найспівочішою. Наразі я сам собі продюсер, креативний директор та інвестор.

Що не вистачає, на вашу думку, українському шоу-бізнесу та чи взагалі він існує у вашому розумінні?

Мене дратують одноманітні та беззмістовні пісні, які останнім часом випускають псевдоблогери. Чув недавно пісню “Мамина модниця… Блогер чи доця я?” Щось у цьому руслі… Ну, це дуже низькопробний матеріал при всій повазі до їхньої родини, навіть, не знаю, хто це співає. Яку місію несе та пісня? Можливо я здаюсь старим у цьому, проте пісня має бути з глибоким сенсом, недарма усі пісні, які й по сьогодні є хітами, мали закарбований сенс. А зараз два куплети, три приспіви на сезон і все. Чи я не правий?

Які теми ви уникаєте у своїй творчості, якщо такі є, і чому? Чи є якісь табу для вас?

Я вважаю, що особисте життя має бути паролем. На те, воно й особисте. Ми всі звичайні люди, і маємо право на приватність. Я ніколи не був гордим з високопіднятою головою, чим простіше, тим краще. Так і має бути повсякчас. Також я не люблю коментувати чи агітувати за якусь ту чи іншу партію, це не є на часі, та тим паче штучно насаджувати людям думку вважаю некоректним.

Чи є у вас симпатія до якоїсь із сучасних українських артисток? Якщо так, кого б ви відзначили та чому?

Особисто для мене, за час війни, в Україні зʼявилось чимало крутих, професійних, талановитих артисток. Мені імпонує творчість Kola. Вона зуміла практично з нуля створити себе сама. Правда пройшло чимало часу, але її наполегливість довела, що можливо все. Також мені симпатизує, як жінка – Анна Трінчер, проте вона часом буває вкрай вульгарною.

Як ставитесь до артистів втікачів, наприклад, Потапа та Винника? Чи матимуть вони шанс на реабілітацію перед українським глядачем?

Я негативно та радикально ставлюсь до цього питання. На мою думку, дно пробите. Попри красиві україномовні хіти Винник показав істинне обличчя, як страус сховався у землю. Для мене це низько. Ти або на фронті, або для фронту. Поодинокі випадки для преси “аля передав” не пройдуть, все видно, всі ми під Богом ходимо. Про Потапа коментарі зайві, всі і так все розуміють, хоча як продюсер, колись, він був топ. Але час диктує нові реалії.

Що робити із колишніми зрадниками, такими як Лорак, Асті, Повалій та інші?

Заборонити в’їзд! Ось і все! Радикально? Так. Але іншого виходу немає, коли твоя країна втрачає цвіт нації, а ти стрибаєш гола у кривавих грошах. Це нормально? Та подавіться тими грошима! Совість та карма все виправить! Мені прикро, коли моє оточення, яке любить свою країну, віддає останній шмат хліба, а ті ш*болди стають і вимахуються. Навіть не задумуючись, чи є що поїсти, чи тепло в хаті їхніх одномістян. Бридко і крапка.

З ким з українських артистів спілкуєтесь, чия творчість подобається та не подобається?

Мав честь співати на одній сцені, а саме на благодійних концертах в Італії, з українськими артистами – Юліком та Панасом Буйним. Надзвичайно приємні у спілкуванні. Мене, артиста-початківця, прийняли дуже гарно, за що, я їм вдячний. Це люди, яких не зіпсували ні слава, ні гроші, є чого в них повчитися. Цього року також мав честь співати на одній сцені в Барселоні з народними артистами України Володимиром Гришко та Лесею Горовою. Я пишаюсь українською музикою за виключенням дурнуватих словосполучень “На даху я”. Я думаю, ви розумієте про що мова. Це низько, це, вибачте за “французький”, по-тупому.

Як до мовного питання ставитесь? Чи мають публічні люди показувати приклад?

Мова відіграє надважливе значення, тим більше у час війни, адже вона повинна обʼєднати нас задля перемоги над ворогом, і чим швидше всі наші громадяни це зрозуміють, тим швидше ми зможемо перемогти в цій війні. Мені згадалось зараз відео на якому, нині вже покійна, Ірина Фаріон зверталася до колишнього премʼєр-міністра України Азарова. Вона запитала його, чи він політично упереджений, чи розумово відсталий, раз не може заговорити українською. В мене теж саме питання до частини українців, які досі говорять “язиком”. Невже важко зрозуміти, що найперше нас ідентифікують у світі за мовою. Якщо, припустимо, в Німеччині ви зустрінете француза, який буде говорити німецькою, ви подумаєте, що це німець чи француз? Зараз велика кількість іноземців зацікавилась вивченням української мови, але чомусь це не цікаво всім українцям. Дуже шкода, що ми не розуміємо до кінця, як от, наприклад, поляки, що саме нас ідентифікує як народ, і шукаємо весь час якісь виправдання.